Де ти, хато бабина стріхата?
Де твій бовдур в сажі, чи димар,
Що курівся димом волохатим
До осінніх чи зимових хмар?
Є. Гуцало
Коли мене питають про мою улюблену пору року, я завжди відповідаю, що найпрекраснішою для мене є зимова. З дитячих яскравих спогадів у пам’яті спливає образ маленької хатинки з жовтим світлом у віконцях, густим стовпом диму, що клубами посунув над димарем та пішов хмарою по небу…
Сьогоднішнім дописом ми хочемо вам розповісти про димарі – цікаві елементи архітектурного декору. Димар (горішня частина димоходу над дахом) наділявся кількома функціональними особливостями: призначався для відведення диму з печі житлового приміщення чи промислових об’єктів; «доброї» тяги та збереження споруди від пожежі.
У керамічній колекції музею зберігається два димарі 1966 та 1989 років. Місцем їх створення є село Адамівка, що на Хмельниччині, яке здавна було відомим осередком гончарства. Обидва димарі з червоної глини, схожі за формою, але відрізняються елементами декору. Їх основною прикрасою є верхівка у вигляді півня. Півень – поширений і багатоплановий символ. У ньому, окрім символу сонця, вогню, войовничості й воскресіння, вбачали ще й оберіг від пожежі, уособлення домашнього вогнища. Тому стилізоване зображення цього свійського птаха часто можна було побачити на дахах, шпилях будівель, флюгерах.
Очевидно, всі ці символічні наповнення образу півня давали підстави й майстрам застосовувати такі фігури на димарях, але водночас з функцією оберегу їм додавалася й декоративна.
На жаль, масове виробництво димарів припинилося приблизно у 1990-х рр.
