Продовжимо розглядати широкий жіночий браслет-наруч, який був знайдений у 70-х рр. ХХ ст. на одному з городищ ХІІ-ХІІІ ст.ст. у Деражнянському районі. Мова піде про наступну з композицій: звір, що стоїть на передніх лапах, і навпроти нього – постать людини. Тулуб звіра перетинають дві риски – стилізоване зображення паса. Щодо даної сцени (авторитетні історики трактували її, переважно, як виступ скомороха з дресированою твариною) археолог Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Демидко запропонував свою інтерпретацію, яка ґрунтується на місцевих, насамперед, географічних реаліях.
У межах Верхнього Побужжя спостерігається концентрація топонімів, похідних від слова «вовк»: р. Вовк (притока П.Буга), р. Вовчок (притока Вовка); населені пункти Вовковинці, Вищі та Нижні Вовківці; багато урочищ «Вовча гора», серед них – найвідоміші у Чорному Острові та Пашківцях. Подібного скупчення назв, пов’язаних з вовком, на території України більше ніде не спостерігається. На думку науковця, подібне явище притаманне тим територіям, де стародавнє населення сповідувало ще дохристиянський культ тієї чи іншої тварини (тотемізм), у даному випадку, вовка. Цікаво те, що наруч знайшли за 2 км від сучасного смт.Вовковинці. На поодиноких середньовічних зображеннях виступів скоморохів з дресированими тваринами останні могли бути хіба що у нашийнику. До чого ж тут пас? Відповідь довелось шукати у фольклорі України та Німеччини. Саме в цих країнах записано багато переказів та легенд про вовкулак, або вервольфів, – людей, здатних перевертатись на вовків. Схоже, що, до певної міри, вірування у перевертнів були поширені й у Давній Русі. Як свідчать фольклористи, в окремих переказах підкреслюється один і той самий нюанс: після перетворення на вовкулакові обов’язково повинна зберегтись одна деталь одягу – пас. Якщо хтось (зазвичай жінка) зніме його з перевертня, той ніколи вже не повернеться до людської подоби.
Обидві версії мають право на існування. Дослідження тривають!
