Тримаючи на долоні спіраль, якій мільйони років, можна без кінця торкатись пальцем її кілець, розглядати малюнок і дивуватися досконалості ліній. А по рельєфному малюнку «сукні» можна навіть визначити певний з численних видів його володаря…
Історія цих тварин налічує більше 300 млн. років. Колись вони населяли океани і моря нашої планети, а закінчили своє існування близько 65-70 млн. років тому. Вони зникли разом з динозаврами, хоча з’явилися значно раніше за них. Їх літопис ми читаємо зараз тільки в земних шарах.
Здогадалися, про кого піде мова? Так, про амоніт.
Амоніти ‒ це вимерлі родичі сучасних головоногих молюсків, таких як кальмари й восьминоги. Найбільш близьким до амонітів серед сучасних представників цієї групи є наутилус (кораблик), який живе на південному заході Тихого океану, біля берегів Австралії та Нової Зеландії. Це єдиний сьогодні з головоногих, чиє тіло, як і у амонітів, знаходиться у черепашці.
Назва цих дивовижних істот походить від імені давньоєгипетського бога Амона: їх спіральні раковини нагадували роги сонячного божества, яке зображалося з головою барана.
Закручена у спіраль раковина амонітів поділялася на декілька камер, кожна наступна з яких була більшою за попередню. По мірі зростання тіло молюска переміщалося по спіралі, залишаючи після себе камери, розділені перегородками і заповнені повітрям. Тобто сам молюск займав зазвичай останню ‒ повітряну ‒ камеру, з якої «визирала» голова, «озброєна» розвинутими очима і щупальцями. Загальний розмір мушлі коливався від 1 см до 2 м у діаметрі.
Всі камери амоніту з’єднувала трубка ‒ сифон. Регулюючи сифоном співвідношення повітря і рідини в камерах, амоніт переміщався вертикально, як поплавок. Горизонтально молюск рухався, виштовхуючи з силою воду в потрібному напрямку. Амоніти вільно плавали в товщі води на глибині 50-250 метрів.
У випадку небезпеки молюск ховався в раковину, яка закривалася пластинами (аптихами), розміщеними над головою. Аптихи цих хижаків також слугували щелепами для утримання порівняно великої здобичі та її подрібнення. Амоніти були «озброєні» також 8‒10 короткими щупальцями з присосками чи гачками та добре розвиненими очима.
Цікаво, черепашка амонітів розвивалась чітко за законом логарифмічної спіралі: розмір витків поступово збільшується, але їх форма залишається незмінною. До речі, за цим же законом побудована і наша Галактика.
Історія амонітів продовжується і після їхнього життя. Арагонітова раковина протягом століть поступово заміщується кальцитом, а іноді ‒ піритом, і тоді знайдений амоніт блищить як золото. Навіть у «звичайному» вигляді скам’янілі рештки амонітів є гідною прикрасою палеонтологічної колекції. І ми сьогодні із задоволенням маємо змогу не лише розповісти про цих цікавих тварин, а й продемонструвати їх на своїх виставках.
