Софія Станіславівна Березанська — один з провідних українських археологів, доктор історичних наук, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки й техніки народилась 15 травня 1924 р. в Кам’янці-Подільському. В 1932 р. батька-офіцера, у минулому ад’ютанта генерала Брусилова, було заарештовано, а родину вислано до Астрахані, з початком ж ІІ Світової війни — до північного Казахстану. Там після закінчення школи дівчина працювала трактористкою, але, прагнучи навчатись далі, вона нелегально виїхала до Кзил-Орди, де поступила в Об’єднаний український університет.
За першої ж нагоди, ще будучи студенткою, Софія повернулась в Україну й перевелась на історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила з відзнакою 1948 року.
З того ж часу почала працювати в Херсонському музеї на посаді старшого наукового співробітника. Восени 1949 р. Софія Станіславівна вступає до аспірантури Інституту археології АН УРСР, яку закінчує 1953 р., та невдовзі захищає кандидатську дисертацію на тему: «Пам’ятки передскіфського часу на Уманщині та їх історичне значення», присвячену білогрудівській культурі. Тепер її науковий шлях проходить у стінах цього інституту, а наукові інтереси пов’язані територіально переважно з регіонами Лісостепу та Полісся, тобто з Північною Україною. Хронологічно вони співпадають з добою бронзи. Науковиця активно досліджувала поселення раннього, середнього та пізнього бронзового віку, тобто тематику, яка складала білу пляму на археологічній карті в 50-х рр. ХХ ст. Результатом багатолітніх польових та теоретичних досліджень археолога стали десятки статей та три монографії – «Средний период бронзового века в Северной Украине» (1972), «Пустынка. Поселение эпохи бронзы на Днепре» (1974), «Северная Украина в эпоху бронзы» (1982). Важливим етапом у цих дослідженнях став захист 1977 р. докторської дисертації на тему «Северная Украина в эпоху бронзы (середина и вторая половина II-го тыс. до н. е.)». До того ж, С.С. Березанська – одна з авторів колективних монографій «Археологія Української РСР» та «Давня історія України. Первісне суспільство». Загальний публікаційний науковий доробок склали 5 монографій, 5 колективних книг та біля 110 статей.
Крім того, Софія Станіславівна обгрунтувала концепцію культурного розвитку населення Північної України від північно-східних варіантів трипільської культури через пам’ятки культур шнурової кераміки до східнотшинецької та білогрудівської (раннього залізного віку) і далі до ранньослов’янських утворень. Виділила три культури: багатоваликової кераміки, східнотшинецьку, а також лебедівську. Дослідники знають, що не так важко виділити нову археологічну культуру, як обгрунтувати її виділення. Березанській це блискуче вдалося. Виділену нею культуру багатоваликової кераміки протягом 1970-х рр. визнали науковці. А ще вона розробила методику виявлення та повного розкриття всіх житлових споруд на досліджуваній пам’ятці. Загалом дослідниця провела близько 40 археологічних експедицій. Одними з найяскравіших у польовій практиці Софії Станіславівни стали розкопки наприкінці 1980-х рр. унікального Гордіївського могильника на Вінниччині. Серед інвентарю могильника є велика кількість виробів із золота, бронзи, бурштину, срібла, навіть кілька виробів із заліза, що само по собі є унікальним – адже могильник відноситься до ХІІІ-ХII ст. до н. е., тобто до доби бронзи. Велика кількість різноманітних прикрас, знарядь праці, деталей кінської зброї робить його надзвичайно цікавим. Найголовнішою ж сенсацією цих досліджень став висновок, що це – пам’ятка культури, досі невідомої в Україні.