15 серпня (за старим стилем) у Миньковецькій державі, що існувала на Поділлі наприкінці ХVIII-поч. ХІХ ст. в межах екс-Дунаєвецького та екс-Новоушицького районів, відзначали свято обжинків. Для глави Миньковецького Ключа Ігнатія Мархоцького (графа Редукса, дідича) воно мало настільки велике значення, що він щорічне його проведення навіть назвав обов’язковою умовою в заповіті спадкоємцям!
Цікавий та нетрадиційний спосіб святкування цього дня у 1814 р. знаходимо у праці Антонія Юзефа Роллє «Граф Редукс»: «Попереду урочистої процесії красувався обрядовий плуг прекрасної столярної роботи на точених колесах, який тягнули восьмеро з позолоченими рогами волів, що були запряжені в ярма, оббиті бронзовою бляхою і огорнуті різнокольоровими стрічками… Плуг рухався в супроводі вісьмох панночок, зодягнутих у строї сільських дівчаток. Відразу ж за ними йшло багато людей…. І кожен селянин на хурі віз власний плуг, якщо його мав; молодь несла в руках чи на плечах різні знаряддя хліборобської праці, а жінки – пучки збіжжя, букети з різноманітних польових трав і квітів та сплетені з них вінки, і всі були святково зодягнуті. Вслід за ними всіма урочисто рухався ридван з троном із трьома східцями, який тягнуло шестеро коней, вкритих гарно розшитими покривалами та прикрашених пір’ям і стрічками; на передку повозу сиділо шестеро машталірів. На троні сидів граф Редукс. Зодягнутий у червоні довгі шати, тримаючи в руках жезл, увінчаний тризубом… На східцях трону стояла вродлива дівчина з серпом у руці як уособлення жнив, також у довгих шатах.
Обабіч того дивного повозу бігли дванадцять дівчаток, вбраних у білі сукні, з вінками на голівках. Коло замикав почет кінних та піших парубків, які везли чи несли знаряддя праці: ціпи, коси, граблі, заступи, мотики; разом з тим вони були учасниками хору співаків… За ними сунув величезний віз, в який було запряжено пару щонайпоказніших українських волів, на возі їхала дворова капела, яка імітувала «сільських музик»…
При вівтарях, з вдячністю прибраних плодами врожаю полів, квітами й травами, чекали священики в святкових рясах; далі відбувалася коротка Служба Божа, а після неї дідич звертався до народу з промовою. Після промови він сходив з ридвану, ставав до плуга і розпочинав оранку». Тоді до нього долучалися родичі та поважні гості заходу. Опісля підняті плугами пласти землі, як і врожай, освячували священики. Урочистість завершувалася гімном подяки та частуванням.
