Поштова картка приблизно 1904 року зображає початок центральної вулиці Проскурівської (тоді – Олександрівська).
Будинки праворуч майже незмінними збереглися до наших днів. Перший з них побудований наприкінці ХІХ ст. Його архітектура поєднує візерунчастість цегляного стилю з елементами модерну. Первісно будівлю завершувала симпатична мансарда, проте на початку 1970-х років її перебудували на звичайний поверх. На другому поверсі та мансарді були облаштовані готельні номери, на першому – крамниці та щіточна майстерня, а за рогом – уздовж вулиці Соборної – одне з найперших проскурівських фотоательє, яке 1894 року відкрив Давид Голованевський.
Ряд будинків ліворуч також збереглись до наших днів (правда, теж з добудовами третіх поверхів). Споруджені наприкінці ХІХ ст. проскурівськими підприємцями, вони мали типове використання – перші поверхи власники здавали під крамниці, вищі – під житло.
Наприклад, будинок, де нині розміщено міський департамент ЖКГ, належав міщанину Соломонові Бараку. Власник був відомий тим, що у 1880-х роках привіз до міста перший сатуратор та розпочав виробництво штучних мінеральних газованих вод. Газована вода, або як її називали, «шипучка», користувалась у ті роки надзвичайним попитом. Отож, за декілька років С. Барак збагатів та збудував двоповерховий будинок на розі Олександрівської та Соборної. На першому поверсі він відкрив магазин газованих напоїв та кондитерських виробів, де, крім води, можна було придбати тістечка відомого у місті кондитера Франсуа. Поруч з магазином розмістилася одна з найкращих у місті крамниць готового плаття Лева Розенбаума. Другий поверх здавався квартиронаймачам. Ставши домовласником, С. Барак у 1903 році припинив виробництво газованої води. Проте на той час у Проскурові діяло вже 5 заводів з виробництва штучних вод, хоча всі вони були дрібними (по 1-2 робітника на кожному), але цілком задовольняли попит на «шипучку» у містян.
Звернемо увагу ще на два цікавих «об’єкти» на поштівці.
Перший – височезний стовп із ліхтарем. Електроосвітлення на вулицях Проскурова з’явилось лише у 1911 році. Отож, на початку ХХ ст., коли було зроблено фото, для освітлення використовували гасові ліхтарі. Якщо бути точними – гасово-калильні. Принцип їх дії полягав в тому, що гас, змішаний з повітрям, під тиском подавався до пальника, де розжарював калильну металеву сітку. Сам ліхтар закріплювався на високому стовпі за допомогою кронштейну. На стовпі був влаштований дерев’яний ящичок з рукояткою всередині, від якої вздовж стовпа до ліхтаря йшов вгору дріт. Ліхтарник відкривав скриньку і, діючи рукояткою, спускав ліхтар донизу, запалював вогник, потім накачував повітря, і ліхтар з шумом спалахував яскравим білим світлом. Такий ліхтар давав світла більше, ніж звичайний гасовий, майже у 10 разів.
Другий «об’єкт», що привертає увагу – вздовж вулиці рівчаки та дерев’яні містки через них. Такими рівчаками до початку ХХ ст. були обкопані всі вулиці Проскурова. Їх призначення – відведення стічних вод, адже у місті каналізації на той час не існувало. Для безпечного руху гужового транспорту рівчаки обмежували стовпчиками, а для пішоходів влаштовували місточки. Проте все одно траплялись прикрі випадки, коли в рівчак падали люди… Ну, а найголовніша незручність – неприємний запах від стічних вод, які час від часу застоювались у рівчаках.
Про інші листівки читайте у наступному дописі.
