Поштова картка 1918 р. цікава з двох причин. По-перше, на ній зафіксовано перший вокзал залізничної станції Проскурів, якого вже немає понад 80 років. По-друге, вона видана в роки Української революції 1917-1921 рр.
Історія появи першого вокзалу переносить нас у 1870 р., коли було завершене будівництво залізничної лінії Жмеринка – Проскурів – Волочиськ. Залізниця пролягла зі сходу на захід південною околицею тодішнього Проскурова. Місце для станції вибрали за межами міста – на пустирі неподалік від поштового тракту на Летичів. Для сполучення між містом та станцією проклали дорогу з бруківкою, яка стала фактично продовженням вулиці Олександрівської (тепер – вул. Проскурівська). Цікаво, що ця дорога, або, як тоді її називали, «соше», була відкрита 1886 р. та стала першою у місті вулицею з бруківкою.
На початку 1870-х рр. був споруджений цегляний вокзал у неоготичному стилі за проектом київського архітектора Івана Вишневського. Вокзал одразу посів у житті проскурівчан помітне місце і не лише як транспортна будівля.
Фактично до початку XX ст. заможні проскурівчани мали традицію у вихідні та святкові дні проводити свій полуденний час на вокзалі. Справа в тому, що в ті роки рух через станцію був незначним: за добу проходило всього два кур’єрських та два пасажирських потяги. Отож, о 13.50 із Відня прибував кур’єрський потяг №4, а о 14.35 у зворотному напрямку (Київ – Відень) йшов потяг №3. За годину-півтори до цієї «події» на вокзалі збирався місцевий бомонд. Чоловіки точили ділові розмови, дами прогулювалися пероном, демонструючи свої нові вбрання, діти з нетерпінням очікували прибуття диво-машини – паровоза. У приміщенні вокзалу працював ресторан та зал для гри в карти.
Нарешті наставав довгоочікуваний момент – з інтервалом у 45 хвилин прибували-відбували потяги, які, крім пасажирів, привозили пошту, свіжі газети та журнали з новинами зі столиці та Європи…
Відзначимо спритність дирекції станції, яка спромоглася з цієї «розваги» проскурівчан отримувати для себе додаткову вигоду – за право виходу на вокзальний перон для осіб, що не мали проїзних квитків, була встановлена платня 10 копійок (на цю суму тоді можна було купити три білих хлібини).
Старий вокзал не зберігся до наших днів. У липні 1941 р. його висадили у повітря вибухівкою радянські військові, що відступали під натиском гітлерівської армії. Лише після Другої світової війни, у 1952 р., збудували новий вокзал та сформували Привокзальну площу, яку 1955 р. прикрасив пам’ятник Богдану Хмельницькому. У 1984 році відбулась докорінна перебудова вокзалу: розширили основне приміщення, добудували адміністративний корпус, касові зали та багажне відділення. Саме цей оновлений вокзал обслуговує хмельничан і гостей міста й сьогодні.
Що стосується унікальності старої поштівки як свідчення про події Української революції 1917-1921 рр., то побачимо, що більшість людей на пероні – у військовій українській та австрійській формах. Що й зрозуміло, адже у 1918 р. за угодою з Українською державою на Поділлі перебували підрозділи австро-угорської армії. Ще одна цікава деталь – в результаті українізації 1917-1918 рр. назва станції поміняна з російської «Проскуровъ» на українську «Проскурів».
