Складним був шлях наших предків, доки винайшли вони для обчислення та розрахунку свого земного шляху мірило – календар. Нині схожий він на дерево, яке на початку року вичікує свого пробудження, одягаючись згодом пишно та яскраво, а наприкінці – готується до глибокого сну, знімаючи з себе коштовне золоте вбрання. Будь-яка пора неперевершено довершена.
Грудень рік кінчає – зиму починає. Сили холоду все «беруть до своїх рук» – пора стужайла почалася…
Слово грудень на початку ХV ст. уже зустрічається в літописах, які свідчать про історію Русі. Нашим пращурам воно повідало про стан доріг; вказувало, що шляхи й путівці затверділи після листопадових дощів, вкрилися грудками мерзлого ґрунту. Пізніше ця назва закріпилася й в українській літературній мові. Відомі також й інші назви: студенець – земля отримує обмаль сонячного тепла; хмурень – за непривітно-важке сіре небо. Був він і підберихою – коли о цій, вже далеко не ситій порі, селяни починали старанно підбирати весь споживок у своїх засіках, а ще грудень величали молодою зимою, санною колією. Колесо року завершує свій повний оберт…
Останні акорди року живлять наші сподівання на хороші зміни, від цього народжуються мрії, відчуття, задуми, які обов’язково здійсняться, коли вони високі, добрі, мирні, праведні!
На фото предмет з колекції музею: календар.