Однією з найуспішніших військових операцій Армії УНР періоду Української революції 1917-1921 років стала «Проскурівська операція», або «Проскурівський прорив».
Наприкінці травня 1919 року, коли УНР опинилась у скрутному становищі, втративши майже всю територію і ведучи бойові дії одночасно проти Червоної армії та польських військ, заступник Генштабу Армії УНР Василь Тютюнник розробив план прориву більшовицького фронту в напрямку Проскурова (нині – Хмельницький), який отримав назву «Проскурівська операція».
Розпочалась операція 1 червня 1919 року – українська армія провела потужний загальний наступ, у результаті якого за декілька днів вдалось розбити більшовицькі війська та закріпитися на Поділлі. Головний удар нанесли сили Запорізької групи у напрямку Проскурова. Січові стрільці та Волинська група прикривали цей удар на північному фланзі у районі Ямпіль – Теофіполь. Група полковника Удовиченка розгорнула наступ у південному кам’янецькому напрямку.
Вже 3 червня 1919 року Армія УНР звільнила Волочиськ, Чорний Острів і Кам’янець-Подільський; 5-6 червня – Фельштин (нині – с. Гвардійське) та Ярмолинці. Проскурів був здобутий 6 червня силами Запорізького корпусу під командуванням Володимира Сальського після запеклого бою, що тривав з 5-ї до 8-ї години ранку. Того ж дня Січові стрільці вибили червоноармійців зі Старокостянтинова. У середині червня запорозькими дивізіями були звільнені Деражня та Нова Ушиця… Такий успіх дозволив Директорії та уряду УНР на тривалий час зупинитись у Кам’янці-Подільському.
Проскурівську операцію та її значення стисло описав працівник Генштабу Армії УНР Микола Капустянський: «Шостого червня полк. Сальський повів рішучий наступ на Проскурів двома дивізіями: 6-тою від Чорного Острова, 8-мою з північного сходу.
6-та дивізія відважно атакує Проскурів і після гарячого бою захоплює його. Большевики уперто оборонились, великий підтрим їм давали 3 бронепотяги, що стійко боролися з нашою артилерією. Настирливість та енергія 6-тої дивізії, а теж і загроза Проскурову з боку 8-ої дивізії вирішили справу. В наші руки дістається велика здобич… Большевики відходять на Жмеринку. Наш бронепотяг просунувся за ними на ст. Деражня.
Таким чином наш марш-маневр дав додатні висліди. Большевиків на всьому фронті розбито й відкинено на схід. Ми захопили 30 гармат, десятки машинових крісів, 700 вагонів, багато паротягів і вогнепального припасу. Також здобули потрібний нам простір і важливі осередки Ярмолинці і місто Кам’янець-Подільський. Тепер вже стало можливим почати евакуацію з Галичини через Проскурів до Кам’янця державних установ і рештків наших запасів».
Зазначимо, що після успіху Проскурівської операції Василь Тютюнник отримав звання генерал-хорунжого, став начальником штабу Дієвої армії УНР, а через місяць – командувачем армії. Під час походу Об’єднаних українських армій на Київ-Одесу він командував Східною армійською групою. З 10 листопада 1919 року В. Тютюнник очолював українське військо у боях проти білогвардійців Денікіна. Зокрема, 17-22 листопада 1919 року керував обороною Проскурова. Саме у ці дні В. Тютюнник захворів на тиф. Незважаючи на хворобу, він разом із генерал-хорунжим Євгеном Мєшковським розробив легендарний план 1-го Зимового походу – партизанського рейду тилами білих та червоних, що дало змогу вирватися з «трикутника смерті»… Помер генерал 19 грудня 1919 року в Рівному – тиф ускладнився тромбозом судин і призвів до зупинки серця.
