Поштова картка поч. ХХ ст. зафіксувала одне із найбільших та найсучасніших підприємств Проскурова (нині – м. Хмельницький) того часу – паровий млин, який був збудований проскурівським купцем Соломоном Григоровичем Маранцем у 1892 р. неподалік від залізничної станції.
Борошномельна промисловість – одна з найважливіших галузей Поділля з багатовіковою історією. З давніх часів водяні млини та вітряки були фактично у кожному населеному пункті. Значного розвитку промислове млинарство набуло у другій пол. ХІХ ст., що було пов’язано з технологічною революцією в цій галузі та прокладанням залізниць. Наприкінці 1870-х рр. у борошномельній промисловості Поділля розпочалось впровадження у виробничий процес парової техніки та високопродуктивних вальцьових млинарських верстатів. Великі млини з потужними паровими машинами стали будувати переважно поблизу залізничних станцій, звідки було зручно відправляти великі партії борошно-круп’яної продукції в інші регіони.
Так сталось і в Проскурові, який завдяки прокладеній 1870 р. через місто залізниці отримав прямий зв’язок з Одесою, Києвом та країнами Західної Європи. Проскурів одразу став важливим центром експортної торгівлі збіжжям, а також місцем переробки зерна. У 1892 р. місцевий купець Соломон Маранц спорудив потужний паровий млин, на базі якого через три роки створив перше в місті акціонерне товариство – «Проскурівське товариство млинарського виробництва С.Г. Маранца». До складу товариства, крім парового млина, увійшла його ж фабрика перлових круп. У 1893 р. став до ладу другий паровий млин міщанина Менделя Лопатіна. У 1898 р. на цих двох млинах працювало 70 робітників, виробництво продукції склало суму 155000 руб. У 1909 р. в Проскурові нараховувалося вже 5 парових млинів, які виробляли продукції на понад півмільйона рублів. Проте найбільшим так й залишався паровий млин С. Маранца.
У радянські часи млин націоналізували, поруч спорудили нові виробничі корпуси і перейменували на «Проскурівський млинкрупкомбінат». У 1950-х рр. підприємство мало назву крупзавод № 14, а коли до нього приєднали базу «Заготзерно» та новозбудований кукурудзокалібрувальний завод, воно отримало назву – «Хмельницький комбінат хлібопродуктів», а згодом – «Хмельницький зернопродукт». Головний корпус колишнього млина С. Маранца, що зображений на старій поштівці, зберігся, але з кардинальною перебудовою фасаду.
