Поштова картка поч. ХХ ст. зафіксувала вигляд полкової церкви 46-го піхотного Дніпровського полка, який квартирував у Проскурові у 1875-1914 рр. Храм зберігся до наших днів (перебудовані лише верх та дзвіниця) і відомий парафіянам як Свято-Георгіївський.
З ХVІІІ ст. великі військові підрозділи рівня полку обов’язково мали у своєму штаті посаду священика, який також брав на себе обов’язки влаштування т.зв. «похідних церков», які можна було розташували у будь-якому приміщенні. Протягом майже всього ХІХ ст. військові частини задовольнялись саме такими церквами. Парафіянами були виключно солдати і офіцери, але у зв’язку з малою місткістю храмів відвідувати Богослужіння вони могли лише невеличкими групами.
Зміни для військових храмів настали наприкінці ХІХ ст., коли військове відомство прийняло низку постанов, що надавали можливість будувати державним коштом стаціонарні церкви. На Поділлі будівництво перших храмів військового відомства започаткували в 1897 р. у двох найбільших гарнізонних містах – Вінниці та Проскурові. Обидва храми мали статус полкових, спорудили їх за проектом військового інженера й архітектора Карла Прусака у візантійському стилі, із червоної цегли, з одним верхом та триярусною дзвіницею. Зокрема, у Проскурові храм побудували для найбільшої частини гарнізону – 46-го піхотного Дніпровського полку.
Цей полк вже мав «похідну церкву» Св. Апостолів Петра та Павла, яка вела свою історію від 1775 р. Вона супроводжувала полк під час наполеонівських воєн, війн з турками та оборони Севастополя 1854-55 рр. Коли ж дніпровці прибули на постійну дислокацію до Проскурова (1875 р.), одразу виникла потреба у стаціонарному приміщенні для полкової церкви. Вдалось реалізувати цей задум зусиллями начальника штабу 12-ї піхотної дивізії К. Юргенса, командира полку О. Бойковського та полкового священика П. Образцова. Будівництво розпочали на території військового містечка навесні 1897 р. Провели його у два етапи. На першому – побудували основне приміщення, яке було завершене та освячене у 1898 р. та обійшлося у 18 тис. руб., з яких частина була отримана від держави, а частина зібрана як благодійні пожертви від військових та деяких цивільних проскурівчан. На другому етапі, у 1906 р., казенним коштом (10 тис. руб.) добудували дзвіницю. Храм вміщував 600 чоловік, мав чудовий внутрішній розпис, який виконали три солдати – колишні художники, а також гарного живопису одноярусний іконостас.
Полкова церква діяла до кінця 1920 р. В радянські часи храм закрили та використовували для господарських потреб. Були розібрані дзвіниця та купол. У 1995 р. храм переданий релігійній громаді, у 1996 р. розпочалась його відбудова: збудовано нову дзвіницю та купол, впорядковано прилеглу територію, а сама церква освячена на честь Святого Георгія Змієборця.