Поштова картка початку ХХ ст., на якій зафіксовано Проскурівський цукровий завод, нагадує нам славну історію подільського цукроваріння.
Цукрові буряки для промислових потреб на Поділлі почали вирощувати наприкінці 1820-х рр., а вже у 1839 р. запрацювала перша на території нашої області цукроварня – її збудував власник містечка Городок барон Фридрих Гейсмар.
Минуло лише 50 років і на Поділлі діяло вже 46 подібних підприємств.
До найдавніших цукроварень належав завод у Проскурові. Його історія починається з Чорноострівської цукроварні, яку 1849 р. збудував граф Костянтин Пшездецький – власник Чорного Острова. Цукроварня Пшездецького не була промисловим гігантом, але, виробляючи до 80 тисяч пудів цукру на рік, приносила графській родині вагомий прибуток. Від Костянтина Чорний Острів дістався його сину Каролю, якого мало цікавила господарська діяльність. У 1879 р. той віддав землі маєтку та цукроварню в оренду на 12 років проскурівському купцю Соломону Маранцу. На орендованій землі купець вирощував буряки, переробляв їх на заводі та за короткий час став головним цукровим магнатом Проскурівщини.
У 1889 р. С. Маранц викупив цукроварню у родини Пшездецьких, демонтував її та перевіз до Проскурова. Одночасно, у 1890 р., купець придбав на північно-східній околиці Проскурова, неподалік від залізничної станції, ділянку землі. За рік на цій території він побудував новий цукрозавод, витративши 346 тис. руб. Було споруджено головний корпус підприємства з відділенням для парової машини та чотириповерхове виробниче приміщення, триповерхову казарму з їдальнею для робітників, лазню та лікарню з аптекою. До заводу була прокладена залізнична колія – для підвозу буряків та вивозу готової продукції.
У 1891 р. нове сучасне підприємство, якого до цього часу в Проскурові не було, дало першу продукцію. У 1895 р., аби розширити виробництво, Соломон заснував акціонерне товариство «Проскурівський пісочно-рафінадний цукровий завод С.Г. Маранца» з основним фондом 750 тис. руб. Цей крок дозволив купцю залучити кошти не лише для покращення виробництва у Проскурові, а й побудувати ще одну цукроварню у м. Бар (нині – Вінницька обл.). На поч. ХХ ст. Проскурівський завод давав щорічно чистого прибутку до 80 тис. руб., Барський – до 35 тис. руб. Кошти на той час доволі значні, адже, наприклад, ділянку землі з цегляним будинком можна було придбати за 2,5-3,5 тис.
На цукрозаводі працювало понад 500 чоловік і тривалий час це було найбільше підприємство Проскурова. У радянські часи цукроварня була націоналізована та продовжувала успішно діяти до поч. ХХІ ст., проте вижити у ринкових умовах новітнього часу не змогло – у 2010 р. завод припинив виробництво цукру, а через декілька років цехи пішли під бульдозер…
