У найскладніший період Української революції 1917-1921 років виникла гостра потреба підготовки військових кадрів для армії УНР. Наприкінці 1918 року Директорія УНР з метою формування власного старшинського корпусу вирішила створити військові юнацькі школи. Одну з таких шкіл за наказом Головного отамана С. Петлюри від 5 січня 1919 року створили у Житомирі. У цьому наказі була окреслена мета створення школи – «для виховання дійсних борців за кращу долю України». Також був визначений її склад і принципи навчання: «Школу розраховано на 4 піших сотні, кулеметний вишкіл й відділ скорострільних механічних рушниць. Кінний вишкіл,.. гарматний вишкіл та вишколи мінометний, бомбометний та зв’язку…». Начальником школи призначили полковника Всеволода Петріва.
За перші тижні існування школи до неї прийняли 311 хлопців, які 14 лютого почали навчання. Але вже наприкінці лютого 1919 року до Житомира наблизився ворог, і 1 березня від Головного отамана С. Петлюри надійшов наказ – всіх боєздатних відправити на фронт, а майно та небоєздатних – евакуювати до Рівного. У цьому місті школа розмістилася в приміщенні жіночої гімназії, де повернулася до навчання, але вже за кілька днів мусила виступити на фронт під Клевань. З боями школа дійшла до Дубного, потім – до Крем’янця та Ланівців. Там 2 червня начальника школи В. Петріва призначили командуючим Волинської групи Дієвої армії УНР, а школу очолив інспектор класів полковник Павло Вержбицький.
Наприкінці червня 1919 року Житомирська школа прибула до Проскурова (нині – Хмельницький). Розмістилась вона у місцевому готелі «Сан-Ремо» та одразу оголосила набір юнаків, про що дали оголошення у місцевій пресі та військовій газеті «Стрілецька Думка». З оголошення зрозуміло, що школа не планувала тривалого перебування у Проскурові. І дійсно, вже 6 липня вона передислокувалась до Смотрича, де продовжила набір юнаків та процес навчання. До речі, серед зарахованих до школи у цей час був бунчужний 3-го Гайдамацького полку Володимир Сосюра – у майбутньому видатний поет.
Наприкінці липня 1919 року школу відправили до Кам’янця-Подільського, де близько 350 юнаків продовжили військову науку. Артилерійський та інженерний відділи розмістились в архієрейських казармах у Старому місті, а піхотинці й кіннотники – у приміщенні чоловічої духовної школи на Польських фільварках. Лекторами школи стали 4 генерали та 6 офіцерів генштабу армії УНР. 8 серпня 1919 року Житомирська юнацька школа була перейменована на Спільну військову школу, а з 15 серпня був розпочатий прийом на молодший курс. Юнаками ставали випускники подільських гімназій і семінарій, а також молоді вояки, що мали закінчену початкову освіту. Набір проводили безпосередньо у Кам’янці, а також через представників школи у найбільших містах Поділля – Вінниці та Проскурові. До середини вересня число юнаків сягнуло майже восьми сотень.
Стале навчання нарешті дало результат – 5 листопада 1919 року відбувся перший випуск школи, з нагоди якого у кам’янецькому міському театрі влаштували урочистості. Армія УНР отримала поповнення з 163 хорунжих, більшість з яких відправилась до своїх частин, а інші були об’єднані у старшинську сотню при військовій школі.
Надалі, 18 листопада 1919 року, школа на чолі з полковником П. Вержбицьким відбула до Проскурова, а за два дні – в район станції Деражня, де проходив фронт проти білогвардійців Добровольчої армії. На цьому навчання закінчилось – школа як «юнацький курінь» стала повноцінною бойовою одиницею української армії…
