Виникнення перших скловарень на українських землях пов’язують з Черняхівською культурою ІІ-IV ст. Після відкриття археологами склоробного центру біля с.Комарів (Чернівецька обл.), а також пізньоантичних центрів у Північному Причорномор’ї (Танаїс, городище Завітне) стало очевидно, що тогочасні скляні вироби не лише імпортувались, а й були місцевого походження. На черняхівських пам’ятках знаходять здебільшого скляні прикраси (намистини), інколи – посуд, особливо цікаві скляні кубки з зеленкуватого скла. Один з таких кубків був знайдений у 2010 р. на поселенні біля с. Лісові Гринівці та зберігається у фондах Хмельницького обласного краєзнавчого музею.
В часи Київської Русі виробництво скла розквітло з більшою силою, але за монгольської навали воно занепало. Відродилось українське скловиробництво у XIV-XV ст., а його розвиток настав у наступні два століття, коли виникло чимало гут – невеликих підприємств з виготовлення скла. На поч. ХІХ ст. в Україні було близько 40 гут, і найбільше – на Волині та Поділлі.
Якщо подивитись на сучасну карту Хмельниччині, то знайдемо 17 сіл з назвами, що походять від слова «гута» – Гута, Стара і Нова Гута, Стара і Нова Гутиська, Гута-Морозовецька, Гута-Глибівська та ін. Понад століття тому населених пунктів з такими назвами було майже 30! Отож, у нашому краї були сприятливі умови для функціонування гут: є поклади головної сировини – кварцових пісковиків, а також наявність лісових масивів дозволяла випалювати з деревини поташ – невід’ємний компонент виробництва скла. До речі, місця перепалення деревини на поташ називались будами, що позначилось у назві сіл: Буда, Будиська та ін. Часто гути і буди розташовувались поряд одне з одним.
Гути, як правило, будували серед лісу, працювало на них до 10-15 робітників. Майстри-гутники біля скловарної печі-горна вручну виготовляли віконницю (скло для вікон), різноманітні посудини, а також скляні прикраси. Гутне скло не мало такої якості та прозорості, як сучасне, але й з нього виходили гарні вироби. Від середини ХІХ ст. напівкустарне гутне виробництво поступово занепало, натомість виникли механізовані склозаводи.
Більше про ці та інші факти з історії краю читайте у книзі Сергія Єсюніна «Хмельниччина: минуле, що дивує», яку можна придбати у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї.
