Початок березня. Всі втомились від чорно-сіро-білого одноманіття. В душу почали закрадатись туга й сум. Саме в цей час у наших лісах та вздовж доріг з’являються ефемероїди, німфейні, або первоцвіти. Всупереч приморозкам і колючим вітрам, немов крихітні воїни, вони своїм цвітом вкривають землю, першими сповіщаючи про прихід весни. Поява цих тендітних створінь нагадує перемогу маленької Герди над Сніговою Королевою та її лютим військом. Напевне тому, приходячи до лісу помилуватись первоцвітами, ми стаємо бадьорішими, веселішими і вже зовсім по-іншому сприймаємо світ, намагаючись у кожній миті знайти щось життєстверджуюче.
Велика сила, що живе у тендітних рослинах тисячі років, надихає на створення шедеврів казкарів, поетів, письменників, художників. Тож Хмельницький обласний краєзнавчий музей запрошує всіх охочих у казкову країну німфей.
Давня українська легенда розповідає:
«Кілька століть тому, за лихих часів, тікала з турецької неволі юна українка. Тікала і розуміла ‒ якщо упіймають, жахлива кара чекає на неї. І дійсно, довідавшись про зухвалість дівчини, правитель оскаженів від люті й звелів живою чи мертвою повернути втікачку.
Кілька десятків днів тривала погоня. Позаду залишились сухі степи. Нарешті, ледь жива, дівчинина дісталася рідної землі й присіла перепочити на лісовій галявині. Аж раптом до неї долинули крики переслідувачів. «Наздогнали! І сховатися ніде…» І справді, навколо шелестів гіллям безлистий березневий ліс, вітер сумно шепотів у сухій торішній траві. Звела юнка очі до неба:
– Господи! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям повернути мене в неволю! Миліша смерть на рідній землі, ніж рабське існування на чужині!
І сталося диво! Вмить голі кущі вкрилися зеленим листям, зашепотіли у стрімкому зростанні шовкові трави, а з небес спустився непроникний блакитний туман, що заховав утікачку. Поблукали яничари в тумані, нікого не знайшли й повернулися ні з чим. Блакитне марево зникло так само зненацька, як і з’явилося. Дівчини ніде не було… Лише на місці, де вона стояла, виросла прекрасна квітка, що нагадувала блакитну зірку. З того часу щовесни розквітають у наших лісах проліски, нагадуючи нащадкам про незламний дух волелюбної української юнки».
Отож, мова велась про проліску дволисту (також проліски дволисті) Scilla bifolia L., 1753 ‒ декоративну, медоносну, лікарську рослину.
Найточніше відображає красу і ніжність квітки, порівнюючи її з весняним небом на землі, німецька народна назва ‒ Blausterh ‒ «блакитна зірка».
Не зважаючи на низьку медопродуктивність (лише 4 мг нектару з рослини), квітка є прекрасним медоносом й пилконосом, адже зацвітає одразу після танення снігу.
Її цибулина містить силіцил, камедь, дубильну кислоту, тож її застосовують як сечогінне та як засіб проти кашлю.
Рослина розмножується цибульками й насінням, яке переважно розповсюджують мурахи. Проте проліска потребує охорони через руйнування місць її зростання, збір для букетів та для пересаджування!
Для усіх охочих милуватись первоцвітами, не зменшуючи їх чисельності, й, водночас, отримати цікаву інформацію про рослини, Хмельницький обласний краєзнавчий музей пропонує придбати яскраві закладки.
Наразі – до наступних зустрічей у країні ефемероїдів!
