Хмельницький обласний краєзнавчий музей розпочинає серію «підглядачок» «Живуть же..!» про звичайне життя тварин у незвичайному ракурсі.
Хвіст білки – одна з головних частин її тіла, яка виконує чимало необхідних життєвих функцій. Насамперед, у хвості зосереджена частина хребетного стовпа з м’язами, зв’язками та кровоносними судинами. Регулюючи приплив крові до хвоста, тварина в спеку охолоджується, а в холод зігрівається.
Хвіст-парасолька. Деякі види земляних тропічних білок ховаються в тіні власного хвоста від спекотного сонця. Хвіст-кермо. Завдяки йому білка здійснює стрибки у довжину до 15 метрів. Хвіст-парашут. При випадковому падінні з висоти тварина залишається живою та неушкодженою. Хвіст-балансир та противага. Він допомагає швидко бігати по верхівках дерев та впевнено сидіти на гілках. Хвіст-«ковдра», тепла і затишна. Ним можна обгорнутися в холодні ночі. Хвіст – засіб спілкування. Характер виляння хвостом «розповість» про настрій та емоційний стан гризуна.
Крім того, хвіст для білок-самок – своєрідний атрибут краси (як й у жінок довге волосся), можна сказати, «жіноча зброя», адже самці приділяють набагато більше уваги саме володаркам пишних хвостів. У пухнастому хвості й полягає секрет білячого «жіночого успіху».
Та, виявляється, хвіст може зіграти і рокову роль у житті тварини. Наприклад, при доланні водних перепонів головне тримати його «пістолетом» ‒ над поверхнею води, інакше мокрий хвіст затягне бідолаху на дно як якір.
Отож, свій хвіст білка повинна берегти як «зіницю ока». Без нього вона просто не виживе.
