Зима – важка пора для птахів. Вся їхня енергія, всі зусилля спрямовані на пошук їжі, на те, щоб вижити. А це нелегко. І не кожному птаху до снаги.
У шишкарів зима теж важкий час. Але не через здобуток їжі. Харчуються вони насінням хвойних дерев, а його взимку вдосталь. Труднощі полягають в тому, що саме в цю пору у них з’являються пташенята. Дивина! У грудні-січні морози, а у гнізді пернатих – життя. Пищать, ростуть малюки, не бояться замерзнути. Це здавалось таким незвичайним, що стало однією з причин «зарахування» шишкарів до «святих» пташок.
І це не все. Хрестоподібний дзьоб та природна «муміфікація» тіла птаха, яке після смерті не розкладається декілька років (!) – «затвердили» їх «святість».
Насправді ж дива немає і «святості» також. Все пояснюються просто ‒ харчуванням пернатого. У пташенят, доки їх годують батьки, дзьобики прямі. Коли ж вони починають самостійно добувати улюблене насіння із шишок, форма дзьоба змінюється на зручнішу ‒ хрестоподібну.
«Муміфікація» також пов’язана з їжею. Хвойне смолисте насіння – основний корм шишкаря. І тому тіло старого птаха настільки просочується смолою, що не піддається гниттю після смерті до 10-15 років.
Нарешті, стосовно малюків. У шишкарів вони з’являються і восени, і навесні, коли є достатньо їжі. Насіння ж хвойних дерев визріває восени й залишається у шишках протягом усієї зими. От і виходить, що зима ‒ найкращий час для вигодовування пташенят.
А малюки «зимостійкі» завдяки теплим стінам і «підлозі» гнізда, а зверху – маминому теплу, яка, сівши на перше яєчко, вже не злітає з гнізда, поки пташенята не стануть на крило. Ось і всі «дива»!
Шишкарі – птахи розміром з горобця, на перший погляд здаються зовсім незграбними. Але, якщо вам пощастить побачити їх на дереві, це враження відразу пропадає. Вони не лише добре бігають по гілках, вони здатні й перекидатися, й ходити догори ногами, й висіти в будь-якій позі! Недарма Альфред Брем назвав шишкарів «північними папугами».
