Серед багатьох сторінок Української революції 1917-1921 років, які безпосередньо пов’язані з Проскуровом, є цікаві відомості про становлення Повітряного флоту УНР.
У роки Першої світової війни на південно-східній околиці Проскурова військові авіатори російської армії облаштували тиловий аеродром, де базувалися повітроплавні роти Південно-Західного фронту. Він зайняв великий простір південніше Нового плану №2 та на схід від військового містечка Дубове. У південно-західній частині аеродрому був влаштований майданчик з технічними службами та складом палива. Уздовж північної межі летовища сформувалась вулиця, що отримала назву Пілотська.
Восени 1917 році авіаційні підрозділи царської армії залишили аеродром, який з кінця грудня перейшов у розпорядження щойно утворених військово-повітряних сил УНР.
Протягом березня-листопада 1918 року летовище використовувалось переважно для авіапоштового сполучення, яке було встановлене між Українською Державою та Австро-Угорщиною за маршрутом Київ-Проскурів-Львів-Відень. На цій першій у світі міжнародній поштовій авіалінії аеродром у Проскурові був важливим транзитним пунктом, де перевантажували пошту з одного літака на інший та давали відпочинок пілотам. Крім авіапоштового сполучення, Проскурівський аеродром у 1918 році використовувався підрозділами військової авіації Німеччини та Австро-Угорщини.
Після приходу до влади Директорії УНР відновився процес створення власних військово-повітряних сил. Перш за все, вирішили врятувати наявні літаки та авіаційне майно, переправивши його з усієї України до Проскурова.
Отже, наприкінці лютого 1919 року до Проскурова були евакуйовані всі авіаційні інституції та частини УНР. Всі підрозділи, а також штаб командувача Повітряного флоту УНР Віктора Павленка розмістились на місцевому аеродромі. Тут було різне авіаційне майно та до 100 літаків – з них деякі справні, а деякі – придатні лише для розбирання на запчастини. Серед літаків були розвідники DFW, LVG, «Хальберштадт», «Ганза-Бранденбург», винищувачі «Альбатрос», «Фоккер» та інші.
Про проскурівський період Повітряного флоту УНР згадував начальник його канцелярії Петро Білон: «До Проскурова прибули авіяційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і тренювати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіяційного майна, і про це дали знати галицькій літунській сотні, що стояла в Краснім, біля Львова. І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли яких до 60 старих літаків та велику силу технічного авіяційного майна. Частина літунів нашої армії залишила нас і відлетіла до Галичини до літунської сотні». Узгоджував передачу літаків та авіаційного майна для ЗУНР командант Летунського відділу Української Галицької Армії Петро Франко (син Івана Франка), який особисто двічі прилітав до Проскурова на зустріч з Симоном Петлюрою та керівництвом штабу авіації УНР.
Із авіаційної техніки та майна, що залишились у Проскурові, сформували чотири авіаційних загони, кожен з яких з березня 1919 року зайняв своє місце на фронті Дієвої Армії УНР. У Проскурові залишився найбільш боєздатний 4-й бойовий авіаційний загін, переформований з Особливого авіаційного загону. Він мав шість боєздатних літаків, 82 чоловіка особового складу, з яких 8 старшин. Загін знаходився при штабі Повітряного флоту УНР та оперував на центральній ділянці фронту Дієвої Армії УНР.
Наприкінці березня 1919 року через швидкий наступ червоноармійців штаб Повітряного флоту УНР вимушений був перебазуватися у Броди…
