Боротьба за незалежну Україну в 1917-1921 роках відзначена не лише бойовими діями. В цей складний час розвивалися українська культура, освіта і, що найцікавіше, спорт.
«Січ» – таку назву мали українські фізкультурно-спортивні організації, що масово виникали на початку XX ст. у Галичині та Буковині (тоді ці землі перебували у складі Австро-Угорської імперії). Перший осередок «Січі» був заснований у травні 1900 року в прикарпатському селі Завалля відомим у Галичині громадським діячем, юристом, видавцем Кирилом Трильовським. У наступні роки завдяки його енергії на Західній Україні було створено понад 900 подібних осередків, які об’єднались у потужне товариство та мали до 80 тисяч членів. У більшості населених пунктах «Січ» позиціонувала себе як гімнастично-пожежне товариство. Січовики були зобов’язані працювати над своїм фізичним вдосконаленням, а у повсякденні виконувати функції добровільних пожежних дружин. Кожен осередок мав свій прапор, затверджені однострої, яких дотримувались на спортивних змаганнях і святах. Знаковою подією у діяльності товариства стало створення з її членів у 1913 році українського військового товариства «Січові стрільці» та формування на його базі добровольчої військової формації Українських Січових Стрільців.
У роки Української революції уряд УНР підхопив ідею створення фізкультурно-спортивних гуртків товариства «Січ» на всій території держави. К. Трильовський на той час працював в уряді Західно-Української народної республіки, але знайшов можливість допомогти в організації «січей» на центральних українських землях. У лютому 1919 року у Вінниці зусиллями Кирила Трильовського й Опанаса Андрієвського (громадський і політичний діяч, член Директорії УНР) засновано перше товариство «Січ» у Наддніпрянській Україні.
У жовтні 1919 року за ініціативи галицьких діячів Петра Шекерика-Доникового та Андрія Шмігельського розпочалася робота по створенню осередку товариства «Січ» у Кам’янці-Подільському. 26 жовтня в Пушкінському народному домі відбулися урочисті збори новоствореного осередку. Після промов був оголошений статут і склад січової ради, а наприкінці відбувся концерт і святкова хода вулицями міста членів товариства у супроводі оркестру. Цікаві деякі пункти статуту кам’янецької «Січі»: девіз товариства – «У здоровому тілі – здорова душа»; мета діяльності – «фізичне оздоровлення української нації, виховання національного почуття дисципліни і громадськості»; серед видів спорту, що були запропоновані як основні – руханка (тобто, гімнастика), верхова їзда, фехтування, плавання, веслування, відбиванка (волейбол), копаний м’яч (футбол), лещатарство (лижний спорт).
Тренування січовиків відбувалися в залі Пушкінського дому та розташованому поруч саду. Перший свій прилюдний виступ вони провели 5 листопада 1919 року. Цього дня в Кам’янці-Подільському проходили урочисті заходи, присвячені першому випуску старшин військової юнацької школи. Між військовими випускниками та командою «Січ» були проведені показові змагання з різних видів спорту.
12 листопада на січовій раді був затверджений план роботи товариства на зимовий сезон. Але реалізувати його не вдалося, адже наприкінці місяця армія та урядовці УНР вимушені були залишили Поділля. Лише навесні 1920 року УНР вдалось повернути контроль над більшістю українських земель. Отож, товариство «Січ» у Кам’янці-Подільському відновило роботу. Більше того, П. Шекерик-Доників провів роботу щодо організації ще 50 «Січей» у колишній Подільській губернії… І якби вдалось відстояти УНР, січовий рух став би потужною силою у фізкультурно-спортивному житті краю.
