Серед головних досягнень Української революції 1917-1921 рр. для міста Проскурова (нині – Хмельницький) стало те, що у ці роки нарешті «прокинулось» українство, яке протягом попередніх століть було малодіяльни. Причин на це багато – тут і невеликий серед городян відсоток українців (на початку ХХ ст. – не більше 20%), і антиукраїнська політика царської Росії, як загалом в імперії, так і на місцях. Революційні події 1917 року запустити у Проскурові низку суспільно-політичних процесів, серед яких виокремлюється активізація українського життя, що сталось вперше за всю історію міста.
Перш за все, 10 березня 1917 року зорганізувалась Проскурівська Українська громада, рада якої розмістилась в одному з приміщень будинку по вул. Глухій, 1 (нині – вул. Пилипчука, 1). Головою обрали лікаря-ординатора Проскурівського шпиталю Червоного Хреста Миколу Стаховського, заступником – земського лікаря Пантелеймона Блонського, секретарем – телеграфіста залізничної станції Проскурів Костя Місевича. Згодом М. Стаховський стане Подільським губернським комісаром та головою дипломатичної місії УНР у Великобританії, а його помічники будуть обрані депутатами Української Центральної Ради і теж обійматимуть високі посади в УНР.
Першим кроком громади стало проведення української маніфестації на центральній вулиці міста, під час якої велика група активістів з гаслами і синьо-жовтими прапорами влаштувала масову ходу та мітинг.
Наступна важлива подія – українізація православної церкви. 12 квітня 1917 року відбулися збори духовенства Проскурівського повіту, які наприкінці мали виразний «цілком український характер». На такі настрої духовенства вплинула яскрава промова Миколи Стаховського. Цього ж дня відбулися загальні збори Проскурівської Української громади, на яких, крім духовенства, було багато представників з числа селян та місцевої інтелігенції.
Врешті 18 квітня 1917 року, у Проскурові було засноване товариство «Просвіта». Звертаючись з цієї нагоди до «всіх українських інституцій, земств, видавництв, редакцій та ріжних газет, журналів, а також до окремих осіб», ініціатори просили «надсилати «Просвіті» для ознайомлення по одному або по два примірники всіх своїх видань, котрі можна виписати для розповсюдження». За місяць організаційне бюро проскурівської «Просвіти» відкрило у різних місцях повіту вісім осередків. Активними діячами товариства були Кость Місевич, Наталія Дорошенко, Трохим Верхола. Останній видав у 1917 році дві брошури: «Наше минуле і сучасне» і «Про «Просвіти» (Поради, як заснувати «Просвіти»).
Представники Української громади Проскурова одразу зайняли активну позицію у суспільно-політичному житті міста та повіту. Передусім вдалось закласти початки українізації шкільної справи. Під впливом делегатів від громади на повітовому вчительському з`їзді було ухвалено, що мовою викладання в початковій школі по селах повіту має бути українська. На з`їзді заснували Українську вчительську спілку, до якої вступила більшість сільських педагогів. Одним із найактивніших учасників українського відродження освіти у Проскурівському повіті був народний вчитель Микола Таранович.
Проте найголовнішим тріумфом для Української громади на початковому етапі її діяльності стали вибори 23 квітня 1917 року до повітової земської управи, на яких головою Проскурівської повітової управи було обрано Миколу Стаховського.
У подальші роки Української революції процес українізації міста набув ще більших обертів. У 1918 році у Проскурові були організовані та успішно діяли курси українознавства для вчителів та службовців повіту; сформувався та дав перші концерти міський український національний хор; була продовжена українізація православної церкви та створено Проскурівсько-Летичівське вікарство; відбулась реорганізація реального училища в українську реальну школу, яка стала першим в історії міста навчальним закладом з українською мовою викладання. Трохи пізніше були відкриті ще хлопчача і дівоча вищі початкові школи, почали виходити перші україномовні газети… Але про це іншим разом.